Сучасна українська поезія

Сучасна українська поезія
Давно у нас в журналі не було гарної поезії. І ось нещодавно я випадково натрапив на цікаву групу у соціальній мережі ‘’В контакте’’ – ‘’Українська ’’сучасна поезія’’.  Декілька з найцікавіших віршів я презентую вам сьогодні на сторінках журналу.

-       Ніч оголює душу

Ми не сильні. Повір. Ми усі
Йдем до ліжка безсило й зажурено.
В нас, напевне, занепад зусиль.
Ми не сильні. Самі себе дуримо.

Наше серце для всіх – сущий лід.
Ми над інших сміємось химерністю.
Незалежні. Володарі бід.
Перед ними ридаєм залежністю.

Ми крокуємо впевнено в даль,
Ми для кожного щось, але значимо.
Гордість є! А за нею печаль…
Лиш без люду – сідаєм і плачимо.

Ми пройдемо, лишивши парфум.
Ми ходою своєю надгордою
Зайдем в дім, де самотність і сум.
І лиш холод чекає під ковдрою.

Ми втечем із тендітних спідниць,
І насправді покажемось хворими.
Ми затихнемо, ляжемо ниць.
Перед дзеркалом душами голими.

Маски змиєм з гримасних облич,
Попрощаємось наніч з підборами.
Гороб’ям зацвірінькає сич.
А провінції – темними норами.

Ми закинемо блузи і шовк.
Ми кофтину натягнемо в’язану.
Розімкнемо сталевий замок
На душі. Й заридаєм алмазами.

На колінах, прості і святі,
За найближчих ми небу помолимо.
Ми ж насправді не сильні, не ті.
Гордо ходимо з душами хворими.

Людмила Черкун

-       Щоразу бачу цілий світ як на долоні
У твоїх сірих ніжно-змучених очах.
І як завжди знов опиняюсь у полоні
Погляду,що випромінює печаль.

Чому у ньому я знаходжу щастя?
Чому в душі цунамі в одну мить,
Коли цей погляд все ж зловити вдасться,
Коли в мені неначе полум’я горить?

У чому полягає моя радість,
Коли спрямляєш очі до небес?
Ти знаєш,просто небо-моя слабкість.
А відображення його в тобі-це 8-ме із чудес.

Твій дотик зігріватиме довіку
Цей дотик погляду і дзеркала душі.
До болю рідні десь шукатиму повіки.
В дурному шумі чи в нудній тиші.

Оксана Дубініна

-       Герої не вмирають…НЕ ЗНИКАЮТЬ!
Герої ВІЧНІ!В них міцне плече:
Матуся чорну хустку одягає,
В матусі серце зболене пече.

“Куди ж ти,синку,любий,ПОВЕРНИСЯ!
Дай подивлюсь на тебе,ЧУЄШ,обійму!”
Та захололо закровавлене обличчя,
що прийняло на себе цю війну.

“Не плач,матусю,я до тебе прúйду,
весняним вітром плечі огорну.
Пробач,рідненька,що тебе я скривдив,
у чорну хустку коси одягнув.

Пробач мене!Я знаю,ти пробачиш,
Я весь твій біль на себе перейму.
І хоч я більше світу не побачу -
я з неба зіркою додолу упаду”.

Небесну сотню зустрічає небо.
У грудях серце зболене пече.
Мабуть,на небі теж героїв треба.
ГЕРОЇ ВІЧНІ!В них міцне плече.

Віка Мозуль

-       не обіцяй назавжди.не обіцяй навічно
і взагалі нічого не обіцяй.
адже ти не знаєш що буде завтра.
а час найближчий
може змінити все.
тож-не довіряй.

не обіцяй ніколи нікому нічого.
втратиш-тільки не плач,а знаходь нове
скажеш мені “але ж,воно не таке чудове,
воно більше не рідне і не моє”

саме це і називають словом “дорослий”
коли змушений відпускати і далі йти,
коли змушений уже котру осінь
прислухатись порад про”не треба”і “відпусти”

не обіцяй назавжди.не будь дитиною.
не звикай до людей,а звикай посміхатись їм.
звикай відчувати себе справді щасливою.
забувати того,хто раніше назвався “твоїм”

не обіцяй назавжди.не обіцяй навічно.
ніколи нікому нічого не довіряй.
про те,що чекає нас завтра-
покаже нам час найближчий.
а зараз нічого нікому не обіцяй.

Тетяна Бованенко

Група регулярно оновлюється завдяки щирим і актуальним віршам. Тому рекомендовано для щоденного відвідування. Підписатися на групу ви можете тут.

Поделиться в соц. сетях

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>